Домашні Церкви: Рух вперед

Можна було б написати книгу обсягом близько 300 сторінок на тему домашніх церков (ДЦ) і все одно не охопити всіх аспектів даної теми, отже ця стаття — дуже стисле резюме. 

По-перше, рух ДЦ полягає в тому, щоб вивчити модель ранньої Церкви і зрозуміти, чому ця модель була настільки успішною в євангелізації, учнівстві та впливі на язичницький римський світ. По-друге, цей рух визнає, що в парадигмі, яку я називаю «моделлю одного пастора», величезний відсоток членів ніколи не реалізує свої дари, і, як результат, тисячі євангелістів, пасторів, викладачів тощо залишатимуться бездіяльними. По-третє, кожен учень Христа через біблійне спілкування повинен розвиватися до зрілості у дисциплінованому навчанні праведності, підзвітності один одному, взаємному підпорядкуванню, практичним проявам любові, відповідальному служінню, заохоченню та лідерству, адже ми всі є лідерами для наших братів та сестер, колег, дітей і один одного. Я вважаю, що модель ранньої церкви є найкращою для досягнення цих цілей, оскільки її структура не тільки захищає від єресі, але й служить фундаментальній потребі людини в любові, спілкуванні, прийнятті та приналежності. Давайте коротко розглянемо деякі з цих сфер.

1. Структура повноважень. Писання дає чіткі вказівки для організації всередині церкви (Тит 1:5-11). Взаємне підпорядкування є ключовим (1 Коринтян 12:12-31), як і визнання того, що кожен з нас є лише однією з частин тіла. Ідея «одного пастора» є абсолютно небіблійною. Багато Церков використовують тип бізнес-моделі. Пастор є генеральним директором, а старійшини — членами правління, в той час як прихожани є акціонерами, які майже не мають права голосу. Пастор, очевидно, має владу, тому що він є тим, хто отримує зарплату за цю роботу. Деякі церкви намагаються збалансувати проблему за допомогою щотижневого вивчення Біблії, але це виправляє ситуацію лише частково, адже, як правило, знову є одна людина, яка навчає (пастор), а інші залишаються слухачами. Існує велика різниця між тижневим вивченням Біблії та Домашньою церквою, яка діє на біблійних засадах. В Україні ми маємо групу Домашніх церков під назвою «Коїнонія: Церква домашніх церков» з чотирма старійшинами, які служать цим церквам та беруть участь в підготовці лідерів.

2. Єдність Духа. Рання Церква в принципі не мала Нового Заповіту. Господь клав на серце різним людям певні послання, а інші їх тлумачили. Кожна людина мала можливість говорити (так, навіть жінки), і всі погоджувались, що кожен мав помазання Духа (1 Івана 2:26-27) і інстинктивно знали, що є правдою чи неправдою. Поява гностицизму (та гностичних творів), очолюваного переважно жінками, які стверджували, що мають вищий таємний духовний авторитет, лише довели, що взаємне підпорядкування було втрачено, і сформувалися хибні форми ієрархічної структури. Коли кожен член (включаючи тих, хто має біблійну владу) підкоряється кожному іншому члену, існує єдність Духа. Христос омиває ноги Своїм учням – це біблійне зображення влади в справжньому служінні. Детальніше про це у пункті 6.

3. Ніде не сховатися. Існує величезна різниця між сидінням на лавці, дивлячись вперед, або в колі 15-20 людей. В такому колі неможливо сховатись під час спільного служіння або спільного причастя. Якщо ви сповнені радості — інші бачать це, якщо пригнічені або страждаєте — це також бачать інші. У домашній церкві ми змушені визнавати та ділитися радістю чи болем один з одним, ми вчимося насправді любити, втішати, ми вчимося відчувати свідчення Духа між кожним з нас. Як сказав Павло, ми вчимося однаково турбуватись один про одного.

«Коли одна (частина тіла) з них страждає, то й усі інші страждатимуть. Коли одна в пошані, то й усі інші радіють із нею» (1 Кор. 12:25-26). Бути «козлом» серед «овець» у ДЦ майже неможливо. Крім того, якщо у вас немає справжніх стосунків з Христом, це дуже скоро стає очевидним.

4. Підзвітність та відповідальність. У ДЦ люди стають фактично однією родиною. У традиційній церкві, скажімо, зі 100 і більше людей ви можете причаїтися на останніх рядах, сидіти пригніченими та мовчати, слухати проповідь, з якою ви можете погоджуватись чи ні, але не зможете прокоментувати, а потім поїдете додому таким же пригніченим і сумним, як і до проповіді. Я мав можливість спостерігати, коли перші кілька рядів заповнюються гарячими людьми, закоханими у Христа, людьми, які використовують свої дари в одному зі служінь, однак, коли починаєш рухатися вглибину, вогонь стає слабкішим, а іноді в кінці вже майже немає тепла. Якщо ви є членом ДЦ і залишаєтесь вдома через несповіданий гріх, депресію чи будь-що інше, це не пройде непоміченим, вам зателефонують або відвідають, тому що ваша маленька родина знає вас як брата чи сестру. Любов на практиці процвітає у ДЦ.

5. Висловлення / сповідь. Бувши пастором молоді, я протягом багатьох років відвідував і часто проповідував на щотижневому служінні, а також проводив домашнє вивчення Біблії протягом тижня. Моїм постійним викликом для кожної людини, з якою ми обговорювали лідерство, були вірші із Послання до Євреїв 5:11-14 про духовну незрілість і 1 Петра 3:15-16, де сказано, що кожен християнин повинен бути готовий дати відповідь тому, хто спитає про надію, яку вони мають у Христі. Але, звичайно, не всі відвідували домашні групи, і багато хто з тих, хто це робив, поводилися дуже тихо, просто слухаючи те, що я говорив. Сьогодні всі учасники знають, що саме ми будемо вивчати, і потрібно готуватися, тому що вони знають, що я запитаю: «а що дізнався ти, вивчаючи ці вірші». Спочатку багато хто нервував і ділився невпевнено, зрештою, вони не мали ступеня богослов'я, тому чи мали вони право чомусь навчати?

Але сталося щось неймовірне. Люди, які раніше не промовляли ані слова, почали ділитись кількома реченнями. Вони бачили, як інші кивають, бачили, як інші отримують благословення через почуте, бачили свідчення Духа. Звичайно, я також готувався, але замість того, щоб викладати, як раніше, я складав список моїх власних думок і говорив про те, що ось ця думка збігається з моїм пунктом 2, а ця перекликається з пунктом 4, і так далі. Я все ще вчу, але мене теж «годують» інші, і вони навчилися отримувати радість, даючи духовну їжу один одному. В процесі персонального навчання наодинці з Господом, поглибилася їх любов до Христа, і, в результаті, стала глибшою їх любов один до одного. Коли ми ділимося Писанням один з одним, віра зростає, зростає любов, зростає зрілість, зростає впевненість у ділі, і вся група переживає те, що мав на увазі Павло, коли говорив, що ми належимо одне одному. Я був свідком того, як бутони троянд розквітають у радісні, зрілі та прекрасні квіти.

6. Спільна трапеза. Щотижня наша ДЦ розділяє спільну вечерю. Це було невіддільною частиною ранньої Церкви, і богослови називають це «спілкуванням за їжею (table fellowship)». Як часто у Святому Письмі ми бачимо, як Ісус їсть зі своїми учнями, навіть сам готує страву чи годує натовпи людей? У нашому ДЦ ми робимо це після богослужінь, вивчення Біблії, свідчень, причастя та молитви. Це ніби крихітне передвістя весільного бенкету Агнця, прекрасний досвід того, що ми розділимо у вічності. Любов та дружність від спільної вечері не є такою ж, як чашка чаю в кінці служіння, спільна трапеза — це те, що роблять сім'ї, а також, люди, які належать один одному та Господеві.

7. Зростання церков. Не всі покликані проводити ДЦ, але ми вважаємо, що ті, хто покликані бути пасторами, євангелістами та вчителями, також покликані й на це. Зростаючи в любові до Христа та один до одного, людина стає готовою розповісти про причину своєї віри неспасенним членам родини та колегам, і тоді церква зростає. Коли наша любов до Христа зростає, ми починаємо бути маяком, сяючи Христовою любов’ю в темному світі, вдома, на роботі тощо. І хоча всі покликані до зрілості, деякі покликані саме для того, щоб засновувати нові Домашні церкви, і їхні лідерські дари (пастор, учитель, євангеліст) стають очевидними для інших членів. Ми пропонуємо навчання лідерству для тих, хто відчуває в собі покликання до створення ДЦ. Студенти вивчають систематичну теологію, історію церкви, апологетику, біблійні дослідження та грецьку мову. Ці курси також вимагають дисциплінованого самостійного навчання. Та коли Господь закликає, група з 5-6 людей, які знають одне одного роками, об’єднуються, щоб розпочати нову ДЦ під опікою старійшин.

8. Фінанси. Койнонія не має оплачуваних пасторів, кожен пастор ДЦ має роботу в реальному світі. Раз на місяць ми наймаємо великий зал, і всі наші Домашні церкви збираються разом, а влітку ми організовуємо виїзні служіння та пікніки. Усі наші пожертви використовуються для того, щоб допомагати членам (та іншим), хто потребує допомоги, учасники ДЦ вирішують, куди саме направити зібрані пожертви. Ми можемо іноді підтримати одного з лідерів пожертвами, але коли кожен член Тіла Христового використовує свої дари служіння, то «роботу» служіння розділяють усі, а не оплачувані пастори. Рання церква не мала зборів на обслуговування будівель або «професійних християн». Дійсно, «серед них не було нужденних» (Дії 4:34), вони призначали семеро чоловіків, які відповідали за розподіл між удовами та іншими, і все це означало, що Слово Боже ширилось, і кількість учнів швидко збільшувалася (Дії 6:7).

9. Христоцентричність. Єдиною метою будь-якої ДЦ є прославлення Христа. Кожна пісня, кожне слово, кожне свідчення, кожна молитва, кожна трапеза і кожна зустріч мають лише одну мету — щоб кожна людина зростала в любові до Христа, в послуху Христу та спілкуванні з Христом. Якщо Христос не стоїть в центрі всього, що ми робимо, то все, що ми робимо – марно. Койнонія означає «спілкування», і немає справжнього спілкування один з одним поза спілкуванням з Христом. Все, що було перераховано вище, переслідує цю єдину ціль, бо коли ми зустрічаємось в Його ім'я, Він — з нами і всередині нас.

Висновок

Багато хто вважає, що ми стрімко прямуємо до часів Великої скорботи, і що на нас чекають серйозні переслідування, як уже відбувається в Китаї, Пакистані, Африці та на Близькому Сході. Рання Церква не лише виживала, але й процвітала, переживаючи періоди страшних переслідувань, в яких багато людей зазнавали мученицької смерті.

Їх Домашні церкви були осередками, де вони зростали із немовлят у зрілих лідерів, їх любов до Христа та одне одного була очевидною, навіть коли вони співали на арені Великого цирку Древнього Риму в той час, як дикі звіри виривали їх із цього світу. Сатана намагався проникнути в них через гностицизм, і вони зіткнулися з величезними викликами єресі, тим не менш завдяки своїй структурі їм вдавалося долати церковні ієрархії, принаймні, близько 200 років. Навернення Костянтина в IV столітті, яке я вважаю лженаверненням, виявилося вдалим ходом сатани. Церква перемістилася з будинків в перекваліфіковані римські храми, були створені автократичні ієрархії, світ отримав 1000 років «Темних століть».

Після Реформації невеликі конфесії, такі як пієтисти та методисти, збиралися невеликими групами, але згодом вони теж перейшли до того, що ми маємо сьогодні, до оплачуваних, одноосібних служінь, або перетворилися на великі Церкви з пасторамизнаменитостями. Наразі вірусна криза виявила, наскільки неймовірно непідготовленими та незрілими є ті, хто називають себе християнами, а також, можливо, й той факт, що в церквах є велика кількість невідроджених прихожан.

В Койнонії ми переосмислюємо, що насправді означає поняття «Церква», і спостерігаємо, як Господь готує свою Наречену до того, що чекає на нас.

Автор: Стів Копланд